Данько Микола

Народився в родині коваля, яка потерпіла внаслідок геноциду українського народу 1932-33 років. Пережив глибокий стрес від убивств голодом малолітніх односельчан.

1944 р. — мобілізований до Червоної Армії. Закінчивши Харківську радіошколу, його погнали до Австрії, Угорщини. Мав бойові нагороди. Після звільнення вирішив стати на шлях, до якого прагнув ще з дитинства – приступив до літературної праці. Неабияк посприяло цьому те, що на чотири роки затримався в армії (служив в авіаційних полках на Камчатці, в Конотопі, на острові Сахалін). На відміну від післявоєнних кріпаків селян-колгоспників мав на руках документи, які дозволяли вільно обирати місце проживання.

1950 р.  — працює на Глинно-Наварійському заводоуправлінні м. Пустомити Львівської області.

1951 р. — вступив до Львівського державного університету ім. І.Франка на факультет журналістики, який закінчив 1956 р. Уже улітку стає репортером газети «Ленінська молодь» (Львів). Але 1958 добивається переведення в Сумську область, де стає заввідділом обласної газети «Ленінська правда» (Суми).

1965 р. — у видавництві «Молодь» виходить перша збірка віршів «Зоряне вікно», а 1967  — фатальна збірка «Червоне соло», яка стала об'єктом огульної критики комуністів.

1969 р., 30 квітня  — під тиском обласної влади, звільнений «за власним бажанням» із редакції «Ленінської правди». Починається період безробіття та загрози арешту «за тунеядство». У наступні 20 років змінив десятки професій: посаду старшого літературного працівника редакції журналу «Початкова школа» (Київ), 1970 р. — на короткий час поновлюється у «Ленінській правді», 1973 р.  — прийнятий на посаду завідувача літературної частини Сумського музично-драматичного театру ім. М.Щепкіна, 1974 16-го березня звільнений, 15 липня зарахований до цеху безалкогольних напоїв Сумського пивооб'єднання, 1975 р. — режисер в обласному клубі кінолюбителів, 1979 р. — методист в обласному клубі кінолюбителів, 1983 р.  — контролер відділу охорони при Сумському МВС, дуже скоро звільнений і, фактично, безробітній.

Попри життєві труднощі (поета, до всього, покинула дружина), у 1970-их роках Данько став осердям дисидентського середовища міста Суми, приймав патріотичну інтелігенцію у себе в квартирі (Анатолій та Василь Коломацький, Віктор Казбан), став потужним каталізатором національного руху в краї. Василь Коломацький  — тепер відомий діяч української діаспори в Канаді  — так згадує період спілкування з поетом: "Нині, з віддалі 2006 року, намагаючись проаналізувати феномен осередку Миколи Данька, я б позначив його терміном „Неокупована територія”. Тобто територія, де не визнавали етику і практику комунізму, не визнавали навколишню пропаганду й міщанський стиль життя й жили за канонами світовими, вірячи в українську культуру, в рідне слово, в етику національно-свідомої інтелігенції. Тут була презентована інша система, інша цивілізація, яка зазнавала тиску від навколишнього світу, але трималася само і гордо".