Юрій Борисович ПЛЮЩЕНКО

             Юрій Плющенко починав свою літературну творчість з віршів. Друкувався в періодиці та в журналах «Прапор», «Вітрила», «Слобожанщина». У 1993 році видав першу збірку поезій «Тополина літургія», яка мала дуже позитивний відгук у літературних колах Сумщини та високо оцінена на огляді перших авторських збірок поезій у Києві.
              Продовжуючи поетичну творчість, почав працювати в жанрі прози. Плодом цієї праці став роман «Попіл Вічності», глибокий релігійно-філософський твір, написаний високохудожньою мовою.
                     Нова книга Юрія Плющенка «Громова криниця» у порівнянні з попередньою (роман «Попіл Вічності») має ряд особливостей, головні з яких – ліризм і поетичність. Її взагалі можна було б розглядати як поезію в прозі, якби автор постійно не повертався при необхідності до прозаїчного викладу подій. Але і при цьому авторське перо не втрачає майстерності. Приміром, описуючи дійових осіб своїх оповідань, прозаїк виявляє глибоке знання психології та вправність у змалюванні портретів.
                      Поєднання поетичності  і прозаїчності створює атмосферу особливої довіри до прочитаного, інколи – майже казковість оповіді. Одне із оповідань, до речі, так і назване: «Казка про майстра». Така двоплановість малюнка допомагає ще й глибше осягнути задум автора, надати твору об’ємності завдяки баченню і розумом, і серцем.
Так, у оповіданні «Джюлік» розкривається важке народження духовного досвіду молодої людини, в «Українському бароко з калиною» - соціально-психологічні проблеми, що виникли з любові до батьківщини у складних життєвих обставинах, у «Казці про майстра» – розкривається психологія творчості, а в «Північних вратах» знаходимо перегук доль різних поколінь, їх болісний пошук вирішення своїх духовних проблем.
                       І все ж чи не найважливішою рисою нової книги є проникливий філософський погляд як на наше сьогодення, так і на події минулого. Особливого забарвлення міркуванням автора надає добре знання ним православної віри. Високий гуманізм у поєднанні з художністю і поетичністю збірки оповідань безумовно знайде відгук у серцях читачів.

Олександр Олесь

Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище — Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909 — 1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олександра Олеся — “З журбою радість обнялась”, що принесла славу молодому поетові. У наступні роки з’являються нові збірки — “Поезії. Книга II” (1909), “Поезії. Книга III” (1911), “Драматичні етюди. Книга IV” (1914), “Поезії. Книга V” (1917).

Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олександр Олесь після Великої Жовтневої революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією його життя . Настрої пригніченості, нудьги й самотності наповнюють першу “закордонну” збірку віршів — “Чужиною” (Відень, 1919). “У вигнанні дні течуть, як сльози…” — такими словами розпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить “Перезва” — збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з’явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкоді публікації нових віршів такого характеру.

Проте поет так і не спромігся на остаточні висновки чи рішення. Гостро-емоційно сприймаючи удари долі, він ладен вбачати у них прокляття.

В останні десятиріччя життя Олександр Олесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українською еміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займається переважно інсценізацією народних казок, написанням лібретто для дитячих опер. Помер письменник у Празі 1944р.

Творча спадщина  Олександра Олеся досить велика, якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія — дев’ять книг (звертався Олександр Олесь і до драматичного жанру, створивши ряд драматичних поем та етюдів). В українську літературу він входить як поет, що розширив тематичний, стильовий, настроєвий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова. Не будучи “модерністом” ні за організаційною приналежністю, ні по суті, Олександр Олесь вніс новаторські моменти в розвиток української поезії.

У драматичних творах Олеся (“По дорозі в Казку”, “Трагедія серця”, “Над Дніпром”, “Ніч на полонині” тощо) ще виразніше, ніж у поезії, проявилась неоромантична концепція. Юнак, герой драматичного етюда “По дорозі в Казку”, веде юрбу безвольних людей з темного лісу в напрямі сонячної країни. Він один здатен визначати дорогу по червоних маках, що виросли з крові його попередників. Розкривши груди, проламує він шлях юрбі, але за кілька кроків до мети на мить занепадає духом, піддається сумнівам щодо вірності напряму — і цього достатньо, щоб натовп розчарувався в обожнюваному героєві і повернув назад. Цей драматичний етюд, як і інші, має сюжетно-образну спільність з драматургією М. Метерлінка, Г. Гауптмана, Лесі Українки, Я. Райніса, з романтичними творами М. Горького.

Відомий Олександр Олесь і як талановитий перекладач (“Пісня про Гайявату” Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, ліричні твори поетів багатьох країн).

Творчість письменника — визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст. М. Рильський писав: “Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже, й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні, проте, сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого читача”.

«Сум’янка»

 Картина "Жіночий портрет" (1870). Автор картини російський художник Миколай Юхимович Рачков (1825-1895), мав зв’язки з родиною Харитоненків. На портреті зображена внучата племінниця й вихованиця Івана Герасимовича Харитоненка Наталія Федорівна Новак (у заміжжі Обозна). Портрет є символом міста Суми, утіленням краси сум’янок. Тому картина й отримала неофіційну назву "Сум’янка". Знаходиться в Сумському художньому музеї ім. Н Онацького.

Незвідані дороги до Т.Шевченка

Німецький письменник Й.В. Гете зазначав: «Хто хоче розуміти поета, мусить піти в його країну». Якщо ви  хочете зрозуміти поета Тараса Шевченка помандруйте його дорогами, а допоможе в  цьому наш земляк, видатний шевченкознавець Павло Зайцев. Знаний у світових наукових колах, на жаль, він маловідомий на Батьківщині. Шевченкознавство стало основною справою життя Павла Івановича в еміграції. 1955 року в Нью-Йорку вийшла книга «Життя Тараса Шевченка», яка раніше була надрукована у Львові (1939 р.).І тільки 1994 року в Україні  було видане факсимільне видання цього дослідження київським видавництвом «Обереги». У ХVІ розділах книги автор розповідає про життєвий та творчий шлях Т. Шевченка від появи села Керелівка (як зазначає автор, так вимовляв і писав слово сам Т.Шевченко. Офіційна назва – Кирилівка) до 80-х років ХІХ століття. У монографії дослідник посилається на спогади родичів, знайомих поета, уривки з листів. Автор також помістив автопортрети Т. Шевченка, його малюнки, фотографії тих часів.

         Читаючи монографію Павла Зайцева «Життя Тараса Шевченка» дивуєшся, з якою любов’ю описує автор рідні місця в часи перебування тут великого поета... Це й Суми, і урочище «Стінка», де Т. Шевченко написав однойменну картину. Живучи далеко від рідного міста, любов до нього він проніс через усе життя.

         Написана з пієтетом патріота й глибокою любов’ю до поета, дослідженню життя й творів якого професор Павло Зайцев присвятив усю свою довгорічну діяльність ученого, ця книга дає зразок справді вільного, неупередженого, об’єктивного вивчення творчості Тараса Шевченка. І саме тому постать поета-пророка України виступає в ній в усій своїй величі й багатстві.

Зв’язки М.В. Гоголя із Сумщиною

З ім’ям великого сатирика М.Гоголя пов’язано багато міст Росії та України. Сумщина також має певні зв’язки з ним. «Сьогодні наш Сумський край має право пишатися тим, що геній М.В. Гоголя пов’язаний із слобожанською землею...» - так характеризує ці зв’язки мистецтвознавець Олена Гайворонська. Її думку підтримує ПавлоКушніров: «Вплив Сумщини на творчість великого письменника М. Гоголя не обмежується «фрагментарним» згадуванням наших сумських міст у його творах. Один тільки «наш Псел», на берегах якого Гоголь народився, чудово описаний ним у «Сорочинському Ярмарку», дав гарну «закваску» для творчості майстра».

         Як же представлена географія Сумщини у творчій спадщині великого письменника?

         У «Майській ночі» згадується місто Ромни. В оповіданні «Втрачена грамота» змальований побут і звичаї мешканців Конотопу. У повісті «Тарас Бульба» є посилання на Глухів. Це ж місто фігурує в повісті «Страшна помста»: «У місті Глухові зібрався народ навколо старця бандуриста й уже з годину слухав, як сліпий грав на бандурі. Ще таких дивних пісень і так чудово не співав жоден бандурист...».  А в «Сорочинському ярмарку» дано неперевершений опис Псла: «Очам наших мандрівників почав уже відкриватися Псел: здалеку вже віяло прохолодою... Крізь темно- і світло-зелене листя... розкиданих по лугу осокорів, беріз і тополь засяяли вогняні, вдягнені холодом іскри, і річка-красуня блискуче оголила срібні груди свої, на які розкішно падали зелені кучері дерев».

         Звідки ж М.В. Гоголь знав наші краї? Усе просто: у нього були живі зв’язки з Сумщиною: письменник, який народився й виріс по сусідству, на Полтавщині, відвідував сумські населенні пункти - чи то проїздом, чи то цілеспрямовано - і знав місцевих людей; у декого з них бував у гостях, з іншими листувався, спілкувався. Ще під час навчання в Ніжині він неодноразово проїздив через Ромни, а в Глухові побував 1835, 1838,1848 та 1850 років, подорожуючи з Росії до Полтавщини й назад. 1850 року Гоголь зупинявся в Глухові в професора М.О. Максимовича проїздом на Москву, а 1848 року декілька днів гостював у селі Сварковопід Глуховом разом із другом О.С. Данилевським.Так Суми ввійшли в орбіту життя сина двох народів.

         Живі враження від перебування на Сумській землі знайшли своє втілення й у творчій долі М.В. Гоголя.

         Так, гостюючи в тодішньому Сумському повіті, М. Гоголь записав фольклорний сюжет казки про Пантелеймона, який три ночі поспіль читав псалми над покійною відьмою й, рятуючись від нечистої сили, малював крейдою навколо себе коло. Цей народний переказ так вразив уяву поціновувача давнини, що він використав записаний сюжет при створенні повісті «Вій».

         Цікавим є і такий факт: автор «Мертвих душ» познайомився з дружиною свого друга Олексія Данилевського Уляною Григорівною Похвісневою- дочкою багатого поміщика з села Ганнівка (так називалася тоді теперішня Веретинівка, що стала частиною Сум) і був вражений розумом і милосердям юної поміщиці. Є версія, що письменник увічнив її в образі Уліньки, героїні з другого тому «Мертвих душ».До речі, уГаннівці, під Сумами,  у Данилевських довго зберігалися в сімейному архіві листи, малюнки, книги з авторськими дарчими надписами, фотографії та гравюри – ексклюзивні матеріали, що пов’язані з іменем М.В. Гоголя. Саме з цього архіву стало відомо, що у Сваркові Микола Васильович активно записував історичні пісні, зацікавлено вивчав народний побут, збирав географічні та етнографічні матеріали, необхідні йому для роботи над «Мертвими душами», а також над «Географією Росії для дітей», яку хотів, але не встиг написати.

         Ім’я Гоголя безпосередньо пов’язано з історією нашого міста. 1909 року в Сумах з’явилася Гоголівська площа: там широко святкувався 100-річний ювілей цього письменника. На тій площі було відкрито Гоголівське училище, його парадні сходи виходили на тодішню вулицю Лебединську. На головному корпусі училища до нашого часу зберігся герб міста. Після Великої Вітчизняної війни цю споруду добудували (зараз там розташовано обласне управління СБУ), але площа, на жаль, зникла, а колишня Лебединська перейменована у вулицю Кірова. Сьогодні одна з вулиць обласного центру названа іменем Гоголя.

Цікавинки

·                                       Кухар Льва Толстого

Тридцять років тому в Конотопі, у білому чепурному будиночку, що в кінці тихого провулку №7 вулиці Колективної, жив 90-річний Родіон Тимошенко. В українській вишиванці, з акуратною борідкою й вусами, скромний, завжди готовий чимось уважити – таким знали його місцеві жителі. І були здивовані, коли одного дня до Тимошенка приїхав з Києва науковець Н. Донець, а потім полетіла містом звістка: «Ви чули? Родіон Григорович, виявляється, був кухарем у самого Льва Толстого».

·                                        Гоголь – гість нашого краю

       М.В.Гоголь відвідувава на Сумщині багато місць. Це Глухів, Ромни, Сварково та інші. Письменник товаришував з нашими земляками: родиною Данилевських, О.М.Марковичем. Використовував описи краєвидів Сумщини у своїх творах, а сюжет «Вія» взяв з казки про Пантелеймона, яка була записана в Сумському повіті.

·                                     І.О.Бунін в Сумському повіті

       Розповідь про подорож І.Буніна, який на той час захоплювався толстовством, до села Павлівок (через Білопілля) з метою познайомитися з «толстовським» укладом життя селян. Павлівським поміщиком на той час був Д.Хілков. У Павлівках Бунін назавжди залишив своє короткочасне захоплення толстовством і бажання «опроститися», а «хілковських мужиків» зненавидів.

·                                   Марко Вовчок на Сумщині

       На Сумщині Марко Вочок проїздила землями Глухівщини, Кролевеччини, Конотопщини, гостювала у Качанівці, Локотках. Письменниця була знайома з нашими земляками: Марковичами, Лазаревськими, Тарновським, Кулішем, Білозерськими

·                                   Згадаймо «Фату Моргану»…

          М.Коцюбинський відвідав Сумщину один раз – у 1910 році він приїздив до Конотопа, щоб бути присутнім на суді у «вихвостівській справі». Письменник товаришував з нашим земляком О.Олесем. Також М.Коцюбинський повертає свого друга М.Чернявського з Шосткинського Вороніжа (де той дуже бідував) до Чернігова, де вони всі разом з Б.Грінченком створюють альманах для вшанування П.Куліша.

·                              Пам’ятають його сумчани

          В.Сосюра пов’язаний з Сумщиною: його перша збірка вийшла в Сумах, він товаришував з Я.Мамонтовим, першу рецензію на його твори дав М.Доленго, і взагалі поет відвідував наш край неодноразово.

·                              Степанові шляхи

       Степан Васильченко навчався у Глухівському педінституті й доволі часто відвідував Ромни.

·                              Подвиг письменника

     Кость Гордієнко свій літе­ратурний шлях розпочав, власне, як у газеті «Сільськогосподар­ський пролетар» було видру­кувано оповідання «Весняний час». Відтоді майже щороку з'являлися його нові твори: «Федько» (1925), «Червоні ро­си» (1926), «Автомат» (1928), «Славгород» (1929)... Написа­но понад 30 книг. Але в тво­рах про Буймир сконцентрува­лося все найкраще, чого досяг він як художник і публіцист. Письменник силою творчої уяви подарував читачеві цілу низку яскравих народних ха­рактерів, цікавих колоритних образів: селянських ватажків, фундаторів колгоспного руху, партійних керівників, героїв-партизан, жінок.

·                            Котляревський і Сумщина

Коли починаєш перебирати в па­м'яті, який вклад внесли уродженці нашого краю у популяризацію і вивчення творчості Івана Петровича Котляревського, придивлятись, на­скільки живодайною і плідною була їхня зустріч з «Енеїдою», «Наталкою Полтавкою», «Москалем-чарівником», то неминуче доходиш висновку: після Полтавщини Сумщина зробила, мабуть, найбільше, аби жило й віки не вмирало віще слово зачинателя но­вої української літератури.

                        Джерело: http://www.library-sumy.com/sumy/pismennik_sumy/