Анатолій Семенюта

Анатолій Семенюта був однією з найколоритніших фігур в літературному житті Сумщини 50–60 рр. ХХ ст. За твердженням його товариша Павла Скорика, молодий поет узяв на себе ношу «стерегти Україну». Це зовсім не збігалося з тодішньою ідеологією. КДБ стежив за ним під час навчання в Сумському педінституті, після служби в армії. Саме тоді його твори з’являються на шпальтах столичних видань. Його поему «Українська рапсодія», окрім районки, жодне видавництво чи журнал не ризикнули надрукувати, хоча й не заперечували її художньої значимості. Зате твір «оцінили» в КДБ. Прямо звинуватити в буржуазному націоналізмі не наважилися, а ось приписати кримінальну статтю спромоглися.

Анатолій часто приїздив до Сум, де заходив до редакцій газет, зустрічався з друзями  — Юрієм Цариком, Віктором Баранкіним, Геннадієм Петровим. На квартирі Царика засиджувалися допізна, інколи залишався на ночівлю. Тут і утворився своєрідний осередок свободи мислення й незалежної творчості, національної гідності та інтелектуального спротиву тоталітарній ідеології.

У цій же квартирі в центрі міста їх і «засікли». Надсилали сексотів, які так і не визначили політичної крамоли на радянський устрій. Але стаття знайшлася.

Анатолій Семенюта познайомив свого товариша моряка зі знайомою і це розцінили як «звідництво» (була колись така стаття в Кримінальному кодексі). «Паравозом» пішов і Царик, якому «шили» надання квартири «зведеним» Семенютою. Вирок: Ю.Царик  — 1 рік колонії особливого режиму, А.Семенюта  — 8 місяців.

Анатолій Семенюта не дожив до свого 41-річчя один тиждень. Помер безглуздо і раптово. Хворів на цукровий діабет (заробив його під час ув’язнення), власноруч зробив ін’єкцію. 11 лютого 1978 р. увів собі дозу інсуліну, але знепритомнів. Коли викликали лікаря, то зробили повторний укол, який виявився зайвим. У Сумах, куди його направили, лікарі вже не допомогли…